Післясмак проекту “Teen Studio – майстерня толерантного спілкування».

Післясмак проекту “Teen Studio – майстерня толерантного спілкування».

Кожен мій реалізований проект, тренінг, майстер-клас або просто несподівана зустріч запам’ятовуються для мене особливим після смаком.

То мій власний термін «післясмак» і для мене він передбачає мої власні переосмислення, усвідомлення, інсайти, які приходять до мене в під час реалізації заходів проекту або через деякий час, коли я аналізую результати своєї праці. Післясмак – це також смачна енергія, яку отримую від взаємодії із учасниками. Вона мене мотивує і підбадьорює для втілення подальших ідей.

Отже, мої власні інсайти після реалізації проекту “Teen Studio – майстерня толерантного спілкування ”:

·        підлітки шукають альтернативи і підтримки. Нам вдалось працювати із підлітками за принципом «рівний-рівному». І це часто починалось і того, що на знайомстві із учасниками тренерка Аня Нестерак показувала своє татуювання, розповідала про те, що мріяла про нього із підліткового віку, але зробила це лише в 25 років. Адже тільки тоді вона усвідомила усю відповідальність за те, що татуювання залишиться на тілі на усе житті. Підлітки ділились своїм досвідом і просили конкретних прикладів щодо ситуацій, коли потрібно відстоювати себе. Але не завжди вдається. Підліткам, котрі добре вчаться і не мають підтримки в класі, ми показали, що є інші однодумці, котрі разом із ними беруть участь у проекті. Чому б не скористатися шансом нових знайомств, які підтримують?

·        підлітки дуже чутливі до поведінки дорослих і завжди, немов прихованою камерою, відмічають для себе приклади висловлювань, реакцій, взаємодії значимих для них на той момент людей. Під час одного із тренінгів я і тренерка зробили учасникам зауваження кілька разів, адже вони жбурляли пастельні олівці, котрі дуже легко ламаються. Не відмітивши навіть для себе, ми пояснили. що ці олівці досить дорогі і вони будуть потрібні ще іншим учасникам тренінгів, тому ми маємо таке прохання до групи. Під час завершення тренінгу, коли ми питали групу, чи вони помічали толерантність у спілкуванні під час нашого проекту – перше, що вони відмітили – була толерантність поведінки тренера та організаторів проекту. Висновок: в першу чергу ми несемо приклад підліткам своєї власною поведінкою.

·        мода на успіх. Відмічала для себе різницю взаємодії підлітків, котрих вчать бути успішними. З ними досить непросто налагодити діалог та спонукати до відкритості – адже поняття «успішної поведінки» передбачає статусність, престижність, порівняння із іншими, висловлювання своїх ідеалів. В результаті отримуємо інформацію про гуртки, поїздки, «модні мрії», що відповідають очікуванням та потребам батьків. Такі підлітки дивляться на світ через призму очікуваної поведінки, втрачаючи свою щирість, природність, радість.

·        стандартний підхід системи виховання підлітків. Ще раз відмітила той факт, що сучасні підлітки значно відрізняються від підлітків, котрі жили із обмеженим доступом до Інтернету, не знали, що таке Wi-Fi і смартфон. У свій час я була вражена тим фактом, що змогла «скопіювати» та «вставити» фрагмент тексту у програмі Word. Сучасний підліток має значно більше можливостей та гаджетів, що розширюють його потенціал, джерела інформації. Звідси походить проблема. Педагоги обмежені вимогами та паперами сучасної системи освіти. Підлітки усіма можливими способами «бунтують». Цей своєрідний протест – всього-на- всього прохання запропонувати альтернативу.

·        батьки прагнуть до змін, вчаться налагоджувати діалог зі своїми дітьми. Кілька батьків прийшли на тренінг для батьків по рекомендації власних дітей-підлітків. І я особисто вражена цим  - батьки прийшли, вчились, пробували і змінювали своє бачення на спілкування із підлітками. Це уже діалог на рівних, повага до думок своєї дитини. Адже дитина відвідала тренінг – і батьки теж зробили крок.

Під час тренінгів ми спостерігали, що причиною конфліктів, тиску із боку батьків – є елементарне невміння висловити свої потреби та пояснити емоції. Здається все просто. Але нас цьому не вчили, адже ми жителі пост-радянського простору. Радію із того, що на тренінг для батьків, вдалось зібрати досить велику кількість учасників. Серед них виявились не лише мами, а й тати. Це приємне свідчення того, що батьки прагнуть змінюватися самі і відкриті до встановлення взаємовідносин розуміння, поваги і терпимості. В першу чергу у своїй сім’ї. А як ми знаємо сім’я – це те місце, де кожен із нас навчається певних моделей поведінки, із якими виходимо у зовнішній світ.

·        підлітки із девіантною поведінкою поводили себе «не девіантно». Реакція розгубленості, але не паніка. Це те, що можна було прочитати на обличчях підлітків, котрі уже в своїх 15-17 років мають умовні засудження. Адже вони потрапляли у тренінгову кімнату, де отримували в руки фломастери, розмальовки, де звучала легка музика. І ці підлітки із інтересом досліджували тему толерантності, взаємодії у конфлікті. Лише один із таких підлітків покинув тренінг. Решта залишились до завершення. І просили мої контакти, щоб їх запрошували ще. Звичайно то був лише один тренінговий день. Можливо, я помиляюсь, що із ними можливо взаємодіяти. Тому як продовження проекту разом із волонтерами ВОГО «Корпорація щастя» плануємо втілити довготривалий тренінговий проект. Сподіваюсь, що результати знову здивують. Вони здивують приємно. Або не приємно. Але ми спробуємо. І обов’язково розкажемо про свій досвід.

·        форум-театр «Незамкнений трикутник» став місцем відвертого діалогу. За підтримки театру-студії «Гармидер» нам вдалось презентувати вперше у місті Луцьку виставу форум-театру, котра мала шалений успіх серед підлітків. Під час дійства вони не були пасивними споживачами інформації, а шукали власні відповіді разом із акторами на сцені. Підлітки відмічали, що участь у форум-театрі спонукали їх задати собі чимало питань стосовно своєї поведінки і взаємодії із іншими.

·        підлітки із притулку м. Рожище на початку тренінгу запитали: «Тут ще будуть такі як ми? Чи будуть «нормальні»?».  Я думала, що діти потрапляють у притулок, тому що їхні батьки або померли, або неспроможні фінансово утримувати їх, або мають певні проблеми зі здоров’ям.  Із діалогу із цими дітьми, мені було дуууже гірко дізнатися про те, що насправді батьки просто-на-просто віддали цих дітей, бо не знають, яким чином із ними спілкуватися.  Як може адекватно поводити себе підліток, якщо він не бачить прикладу? Чи бачать вони взагалі альтернативну реальність, яка могла б стати зразком для створення власного майбутнього? Якщо її не показувати, то вони створять такі ж самі сім’ї,  в яких у свій час було недобре їм, а згодом так само будуть почувати їхні діти. Цей досвід спонукав також волонтерів ВОГО «Корпорація щастя» продовжити проект для підлітків із притулку. Сподіваємось створити бачення альтернативного майбутнього цих підлітків.

·        шалений драйв, потенціал та енергія підлітків. Зловила себе на думці, що я стала уже трохи старшою. А вони, ці підлітки-учасники - зовсім не такі, якими були ми у свій час. Вони сміливі, драйвові, енергійні, не мають страху задавати питань, шукають відповіді, вільно показують свою нестандартність та висловлюють думку. Це заряджає, мотивує. І викликає бажання дати їм підтримку у подальших починання і підтримати їхню віру у те, що все можливо. Тому проект “Teen Studio – майстерня толерантного спілкування» продовжує своє життя. Ми із тренеркою Аньою Нестерак уже працюємо над новими тренінгами. І зовсім незабаром на вас чекає новий підлітковий проект!

Проект  “Teen Studio – майстерня толерантного спілкування» фінансувався Українським Жіночим Фондом та Фондом ООН із викорінення насильства щодо жінок та дівчат.